Оптичні ілюзії

Що ж таке оптичні ілюзії?

Оптичні ілюзії - це оптичний обман нашого мозку. Око бачить, що нарисований один об'єкт, проте мозок розуміє цей об'єкт по-своєму. Коли око одержує картинку - включається велика кількість процесів в нашому мозку. Ми починаємо аналізувати цей процес, як комп'ютер. Починається аналіз розташування основних граней і кутів, структура кольору або позиція джерел світла. І у багатьох випадках цей аналіз несвідомо є неточним - проходить кореція зорових образів. Розрізняють різні типи оптичних ілюзій. Розглянемо деякі з них. 

Ілюзії сприйняття кольору - в основі цих оптичних ілюзій лежить те, що об'єкти мають однакове освітлення, але так зображені, що мозок "думає", що вони мають різні відтінки, кольори і т.д 
Ілюзії руху - це ілюзії, коли коли статичний і нерухомий рисунок "оживає" і починає рухатись, або починає крутитись в одну, а потім в іншу сторону (яскравим прикладом цього - є ілюзія дівчини, яка крутиться). Є рисунки, які пульсують, хоча насправді - це є статичний рисунок. 

Неможливі рисунки - на перший погляд - звичайний рисунок, проте коли придивитися уважніше, можна помітити дуже багато різних парадоксів. Одним з перших почав створювати такі рисунки відомий голандський графік Моріс Корнеліс Ешер. 
Ілюзії сприйняття глибини - неадекватне сприйняття елемента і його властивостей. Найбільш вивченими є ілюзії, які утворюються при зоровому сприйнятті двовимірних контурних зображень. Мозок несвідомо бачить рисунки тільки одновипуклі(одновгнуті). Сприйняття залежить від напрямку зовнішнього освітлення.. 

Ілюзії сприйняття розміру - оковимірні оцінки реальних величин дуже сильно залежать від характеру фону зображення. Це відноситься до довхин, площ, радіусам кривизни, кутів, форм і т.д 

Перевернуті зображення - вид оптичної ілюзії, коли від напрямку погляду залежить характер об'єкта, що сприймається. 
Стерео-ілюзії - стереопари, що накладені на періодичну структуру дозволяються спостерігати стереозображення так само, як і звичайну стереопару. Періодичне зображення полегшує "розведення" очей (як правило на нескінченність), що після фокусування очей на відстані декілька десятків сантиметрів дає побачити стереозображення. Метод дозволяє частково суміщати зображення стереопари, знімаючи обмеження на їх розмір, але накладає деякі обмеження на зміст рисунків і практично розраховується за допомогою комп'ютерів. 

Парейдолічні ілюзії - це ілюзорне сприйняття реального об'єкта. На відміну від подвійних зображень, картинок на розпізнавання образів, де зображення створено спеціально, щоби провокувати виникнення ілюзій, парейдолії виникають при сприйнятті самих об'єктів. Наприклад, при розгляданні візерунків килима чи обоїв, тріщин і плям на стелях, хмарах можна побачити фантастичні пейзажі, обличчя людей, звірів і т.д.

Оптична ілюзія (сторінка з Інтернету)   https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D1%96%D0%BB%D1%8E%D0%B7%D1%96%D1%8F

Вебсторінка 

https://molomo.com.ua/secrets/optica_illusion.html

17 дивовижних  оптичних ілюзій 

https://ukr.media/science/299818/

Око і зір

Очі іноді називають живим фотоапаратом, так як оптична система ока, яка дає зображення, схожа з об’єктивом фотоапарата, але вона значно складніше.

Око людини (і багатьох тварин) має майже кулясту форму, воно захищене щільною оболонкою, званою склерою. Передня частина склери – рогова оболонка прозора. За роговою оболонкою (рогівкою) розташована райдужна оболонка, яка у різних людей може мати різний колір. Між рогівкою і райдужною оболонкою знаходиться водяниста рідина.

У райдужній оболонці є отвір – зіниця, діаметр якого в залежності від освітлення може змінюватися приблизно від 2 до 8 мм. Змінюється він тому, що райдужна оболонка здатна розсуватися. За зіницею розташоване прозоре тіло, формою схоже на збиральну лінзу, – це кришталик, він оточений м’язами, що прикріплюють його до склери.

За кришталиком розташоване скловидне тіло. Воно прозоро і заповнює всю іншу частину ока. Задня частина склери – очне дно – покрито сітчастою оболонкою (сітківкою). Сітківка складається з найтонших волокон, які, як ворсинки, вистилають очне дно. Вони являють собою розгалужені закінчення зорового нерва, чутливі до світла.

Як виходить і сприймається оком зображення?

Світло, що падає в око, заломлюється на передній поверхні ока, в рогівці, кришталику і склоподібному тілі (тобто в оптичній системі ока), завдяки чому на сітківці утворюється дійсне, зменшене, перевернуте зображення розглянутих предметів.

Світло, падаючи на закінчення зорового нерва, з яких складається сітківка, дратує ці закінчення. Подразнення по нервових волокнах передаються в мозок, і людина отримує зорове враження, бачить предмети. Процес зору коригується мозком, тому предмет ми сприймаємо прямим.

А яким чином створюється на сітківці чітке зображення, коли ми переводимо погляд з віддаленого предмета на близький чи навпаки?

В оптичній системі ока в результаті його еволюції виробилася чудова властивість, що забезпечує отримання зображення на сітківці при різних положеннях предмета. Що ж це за властивість?

Кривизна кришталика, а значить, і його оптична сила можуть змінюватися. Коли ми дивимося на далекі предмети, то кривизна кришталика порівняно невелика, тому що м’язи, що оточують його, розслаблені. При переведенні погляду на довколишні предмети м’язи стискають кришталик, його кривизна, а отже, і оптична сила збільшуються.

Здатність ока пристосовуватися до бачення як на близькій, так і на далекій відстані називається акомодацією ока (в пер. з лат. «Пристосування»). Межа акомодації настає, коли предмет знаходиться на відстані 12 см від ока. Відстань найкращого бачення (це відстань, при якій деталі предмета можна розглядати без напруги) для нормального ока дорівнює 25 см. Це слід враховувати, коли пишете, читаєте, шиєте і т. д.

Яку перевагу дає зір двома очима?

По-перше, ми бачимо більший простір, тобто збільшується поле зору. По-друге, зір двома очима дозволяє розрізняти, який предмет знаходиться ближче і який – далі від нас. Справа в тому, що на сітчатках правого і лівого ока виходять відмінні один від одного зображення, ми ніби бачимо предмети зліва і справа. Чим ближче предмет, тим помітніше це розходження, воно і створює враження різниці у відстанях, хоча, звичайно, зображення зливаються в нашій свідомості в одне. Завдяки зору двома очима ми бачимо предмет об’ємним, не плоским.

Магнітне поле Землі. Вплив магнітного поля на здоров’я людини

Що таке магнітне поле?  

¨  Магнітне поле — складова електромагнітного поля, яка створюється змінним у часі електричним полем, рухомими електричними зарядами або спінамизаряджених частинок. Магнітне поле спричиняє силову дію на рухомі електричні заряди. Нерухомі електричні заряди з магнітним полем не взаємодіють, але елементарні частинки з ненульовим спіном, які мають власний магнітний момент, є джерелом магнітного поля і магнітне поле спричиняє на них силову дію, навіть якщо вони перебувають у стані спокою.

¨  Магнітне поле утворюється, наприклад, у просторі довкола провідника, по якому тече струм або довкола постійного магніту.

¨  Магнітне поле є векторним полем, тобто з кожною точкою простору пов'язаний вектор магнітної індукції  який характеризує величину і напрям магнітного поля у цій точці і може мінятися з плином часу. Поряд з вектором магнітної індукції, магнітне поле також описується вектором напруженості.

 Доведемо, що Земля має магнітне поле

Орієнтація шматків залізної руди і постійних магнітів у напрямку з півдня на північ свідчить про те, що наша планета Земля має магнітні властивості.

Наприкінці XVI століття англійський вчений Вільям Гілберт зробив припущення: якщо “північний” кінець стрілки компаса вказує на північ, значить, Земля є величезним магнітом. Поводження магнітів здавна представлялося людям загадковим, тому книга Гілберта “Про магніт, магнітні тіла і великий магніт – Земля” відразу стала популярною.

 Земля - це величезний магніт

Магнітні полюси Землі не збігаються з істинними географічними полюсами – північним та південним. Силові лінії, які з’єднують магнітні полюси, називаються магнітними меридіанами.

Вважається, що постійне магнітне поле наша планета генерує сама. Воно завдяки системі електричних струмів, що виникають при обертанні Землі й переміщенні рідких речовин в її ядрі. Магнітне поле Землі виявляєтья до висоти приблизно 100 тис.км.

За звичайних умов магнітне поле відбиває частинки високої енергії, що летять з космосу. У період же відсутності магнітного поля ці частинки без перешкод потрапляють на Землю. Вони проникають в атмосферу, змінюють або руйнують клітини організмі, спричиняючи загибель одних і зміни інших

Особливості магнітного поля землі

Магнітне поле – вид матерії, яка існує навколо рухомих електрично-заряджених частинок речовини і здійснює їх взаємодії продуктів. Воно створюється рухомими електричними зарядами.

Магнітні властивості виявляються в усьому, що оточує людину, проте в більшості тіл – дуже незначно. Сильні магнітні властивості мають мінерали, які належать до оксидів заліза. Хімічні елементи з вираженими магнітними властивостями називаються ферромагнетик. До них відносяться: залізо, нікель, кобальт і їхні сплави, використовувані для виготовлення постійних магнітів.

Основна причина наявності магнітного поля Землі в тому, що ядро Землі складається з розпеченого заліза.

Вплив магнітного поля на людину

Чи бувають у вас дні, коли все не так як треба?

І начебто немає причин для поганого самопочуття, а організм протестує, вимагаючи відпочинку. Можливо, тут не обійшлось без Сонця з його спалахами та магнітними бурями?

Сонце в пік своєї активності готове обдарувати нас не тільки неймовірною красою – полярним сяйвом, а й створити масу проблем, пов’язаних зі здоров’ям та загальним самопочуттям.

Магнітні бурі впливають на здоров’я і самопочуття людей. Вони небезпечні в першу чергу для тих, хто страждає артеріальною гіпертонією і гіпотенією, хворобами серця. Приблизно 70% інфарктів, гіпертонічних кризів та інсультів відбувається саме під час активної магнітної бурі. У дні підвищеної активності Сонця організм людини виробляє більше лімфоцитів, що відповідають за імунітет, але активність їх значно знижується. У результаті такого процесу ми втрачаємо здатність чинити опір хворобам та маємо погане самопочуття. 

Найнебезпечнішою зброєю магнітних бур є електромагнітні імпульси у діапазоні частот серцевого ритму. Навіть у здорових людей відбувається збій серцевого ритму внаслідок порушення тонуса судин. Доведено, що в ці дні стрілка тонометра коливається в середньому на 10 – 15 % вище звичайного.

Більшість людей ніяк не реагують на спокійну геомагнітну ситуацію, але на магнітні бурі реагують подібно і масово від 50 до 75 % населення земної кулі.

Момент початку стресової реакції може зсуватися щодо початку бурі на різні терміни для різних бур для конкретної людини. Звертає на себе увагу, щоб багато людей починають реагувати не на самі магнітні бурі, а за 1 – 2 дні до них, тобто в момент спалахів на самому Сонці.

Висновок

Нашу земну кулю оточує магнітне поле. Абсолютно все, що знаходиться на Землі, піддається впливу особливих, невидимих силових променів цього поля. Але магнітне поле існує не тільки навколо Землі, воно є також і в тілі кожної людини. Багато лікарів і біофізики, вивчаючи вплив магнітного поля на живі організми, в тому числі і на людину, відзначають, що воно має величезний вплив на систему кровообігу і на загальний стан всіх кровоносних судин. 

Вирощуємо кристали

            Що таке кристал?    

Криста́л — тверде тіло з упорядкованою внутрішньою будовою, що має вигляд багатогранника з природними плоскими гранями: впорядкованість будови полягає у певній повторюваності у просторі елементів кристала (атомів, молекул, йонів), що зумовлює виникнення кристалічної ґратки.

                                                                       

Монокристали і полікристали

Чимало речовин мають кристалічну структуру, хоча зазвичай не мають характерної для кристалів форми. До таких речовин належать, наприклад, метали.
 Дослідження показують, що такі речовини складаються із великої кількості дуже маленьких кристаликів — кристалічних зерен. Ці речовини також називають полікристалічними.
Якщо єдина кристалічна структура розповсюджується на все тіло, то таке тіло називають монокристалом.

                                               

Вирощування кристалів в домашніх умовах

Вирощування кристалів в домашніх умовах – дуже захоплююче заняття. Крім цього, експерименти з вирощуванням кристалів прості, доступні, недорогі і відносно безпечні, завдяки чому зайнятися цією цікавою справою може кожен

                                       

З чого вирощують кристали?

Комусь може здатися, що для того, щоб виростити кристал, потрібні важкодоступні і дорогі реактиви, однак все набагато простіше – речовини, які підходять для наших цілей, легко доступні в побуті. До них відносяться:  

•  сіль; 
•  цукор; 
•  мідний купорос;

    Що треба знати?

u  Вирощування кристалів в домашніх умовах – цікавий, хоча і досить тривалий процес. Корисно знати процеси, від яких залежить зростання кристала, чому кристали різних речовин мають різну форму, чому не всі речовини їх утворюють, що треба робити, щоб вони стали великими і красивими.

u  Якщо кристалізація ведеться повільно, то в результаті можна виростити один великий монокристал, при більш швидкій кристалізації виходить багато дрібних кристалів

                                                          

u  Існують різні способи вирощування кристалів. Перший – це охолодження насиченого розчину. При зниженні температури розчинність падає, і речовина випадає в осад. Спочатку на стінках судини з’являються невеликі кристали-зародки. Далі, в залежності від темпів охолодження і наявності домішок в розчині, утворюються або красиві правильні кристали, або безліч дрібних кристалів неправильної форми.

                                                           

                                                                 

u  Інший спосіб – це поступове видалення води з насиченого розчину. Чим повільніше йде процес, тим якісніший результат. Достатньо залишити посудину з розчином відкритим на тривалий час при кімнатній температурі, прикривши його аркушем паперу. При цьому вода буде випаровуватися повільно, і в розчин не буде потрапляти пил. Кристал можна підвісити на міцній тонкій нитці в насиченому розчині, або покласти на дно посудини – тоді його доведеться періодично повертати на інший бік. В посудину підливається свіжий розчин по мірі випаровування води. Навіть якщо вихідний кристал був неправильної форми, поступово він виправляє свої дефекти і набуває правильну форму, властиву конкретній речовині.

                                                                      

Вирощування

u  В цілому виростити кристал досить просто. Береться будь-яка відповідна сіль: наприклад, із мідного купоросу виходять гарні сині кристали (підходять взагалі будь-які купороси, наприклад, залізний); підходить і звичайна кухонна сіль. Для всіх цих речовин не потрібні якісь особливі умови. Готується розчин, в нього опускається зародок, і далі він росте самостійно, поступово збільшуючи свою масу.

                                               

Вирощування кристалів кухонної солі

u  Процес не вимагає яких-небудь особливих реагентів. Розчин готується так: в ємність потрібно налити теплої води (приблизно 60 – 65 градусів).

u  В ємність треба насипати сіль і добре розмішати.Повторювати цей процес треба до тих пір, коли сіль перестане розчинятись

u  Тепер візьміть будь-який більш-менш великий кришталик кухонної солі, перев’яжіть його на ниткою і підвісьте, щоб він не торкався стінок ємності, або просто покладіть на дно. Тепер залишається тільки чекати – вже через пару днів ви можете помітити значне збільшення кришталика, і він буде рости кожен день. Щоб швидше виростити кристал, додайте в розчин сіль, щоб він завжди був насиченим.

МАЙБУТНЄ СОНЦЯ ТА ІНШИХ ЗІР

Сонце   

•       Сонце — центральне і наймасивніше тіло Сонячної системи. Його маса приблизно в 333 000 раз більша за масу Землі та у 750 разів перевищує масу всіх інших планет, разом узятих. Сонце — потужне джерело енергії, яку воно постійно випромінює в усіх ділянках спектра електромагнітних хвиль — від рентгенівських і ультрафіолетових променів до радіохвиль. Це випромінювання сильно впливає на всі тіла Сонячної системи: нагріває їх, позначається на атмосферах планет, дає світло й тепло, необхідні для життя на Землі.

Еволюція Сонця як зірки

Поточний вік Сонця, оцінений за допомогою комп'ютерних моделей зоряної еволюції, дорівнює приблизно 4,57 млрд років. Зараз Сонце перебуває приблизно в середині свого еволюційного шляху. 

На сучасному етапі в сонячному ядрі відбуваються термоядерні реакції перетворення водню на гелій. Щосекунди близько 4 млн тонн речовини перетворюється на променисту енергію, в результаті чого генерується сонячне випромінювання й потік сонячних нейтрино.

•       Відповідно до сучасних уявлень через 4-5 млрд років воно перетвориться на червоного гіганта. У міру того, як водневе паливо в ядрі буде вигоряти, його зовнішня оболонка буде розширюватися, а ядро - стискатися й нагріватися. Приблизно через 7,8 млрд років, коли температура в ядрі досягне приблизно 100 млн К, у ньому почнеться термоядерна реакція синтезу вуглецю з гелію. На цій фазі еволюції температурні нестійкості всередині Сонця призведуть до того, що воно почне втрачати масу й скидати оболонку. Зовнішні шари Сонця на той час досягнуть сучасної орбіти Землі. Дослідження показують, що ще до того часу втрата Сонцем маси призведе до того, що Земля перейде на більш віддалену від Сонця орбіту і, таким чином, уникне поглинання зовнішніми шарами сонячної плазми.

 
•       Після того, як Сонце пройде фазу червоного гіганта, термічні пульсації приведуть до того, що його зовнішня оболонка буде зірвана й з неї утворюється планетарна туманність. У центрі цієї туманності залишиться сформований із дуже гарячого ядра білий карлик, який протягом мільярдів років буде поступово остигати й згасати. Такий життєвий цикл вважається типовим для зір малої та середньої маси. Маса Сонця недостатня для того, щоб його еволюція завершилася вибухом наднової й утворенням чорної діри.

Зіткнення галактик Чумацький Шлях і Туманність Андромеди

•       Галактики знаходяться на відстані 2,5 млн світлових років одна від одної, але швидко скорочують дистанцію під впливом взаємного притягування. Зближення відбувається із швидкістю 111 км/с. Комп'ютерне моделювання показало, що злиття галактик почнеться приблизно через 4 мільярди років і триватиме ще 2 мільярди років, внаслідок чого утвориться нова еліптична галактика.

•       Сонячна система за прогнозами зруйнована не буде, хоча і опиниться ще далі від нового галактичного центру, ніж зараз. Також можливим є варіант об'єднання Чумацького Шляху з іншою сусідньою галактикою — Галактикою Трикутника (M33), можливо ще раніше, ніж з Андромедою. Зірки та газ галактики Андромеди буде видно неозброєним оком приблизно через три мільярди років